Триста п’ятдесят років тому за розпорядженням Запорізького кошу козаки поселилися в селі між глиняними горами. Кошовий наказав запорожцям «суворо стежити за перелазами турецько-татарської орди» та донськими козаками. Козаки облаштували тут зимівник. Початкова назва поселення невідома. Перші згадки про назву «Макарів яр» стосуються переселення у ці краї відставного козацького старшини Макара Безрідного. З ним пов’язують розвиток поселення. В ті часи, козаки знаходять тут поклади глини. Матеріалу, що ідеально підходить для створення посуду. Завдяки цьому селище стає відомим на всю країну і область війська Донського. Макаровоярівські горщики продаються на ярмарках у Таганрозі, Ростові, Новочеркаську, Каменській та Мітякінській станицях. За три горщики давали один пшениці. Процес створення горщика надзвичайно копіткий. Тут вправність рук і жодного шахрайства. Глина має 10 років пролежати під вітрими та дощами, потім її вимішують, формують глек на крузі, добу випалюють у пічі і ось, глек готовий.

Павлоград у вересні 2011 року буде святкувати своє 227–річчя.
В 1660 році Кошем Запорізьким на території сучасного Павлограда був зроблений перевіз через річку Вовчу. Саме тут проходив тайний козацький шлях на Кальмус і Кагальник.
На початку 1770 року відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк збудував зимовик, від якого пішли Матвіївські хутори, а далі слобода Матвіївка. Хижняк розпланував розташування слободи, виділив місце для церкви з дзвіницею, школою та шпиталем, призначив вулиці та місця для побудови будинків слобожан і запросив сімейний та осідлий народ селитися в слободі та влаштовуватись будинками і садибами.
У вересні 2009 року, з нагоди 225-річчя міста, в центрі Павлограда відкритий пам”ятник Матвію Хижняку, як засновнику міста.

Присвоїти  звання  Герой України  з  врученням ордена Держави БУБЦІ Сергію Назаровичу - олімпійському чемпіонові, багаторазовому чемпіонові  та  рекордсменові  світу у стрибках з жердиною,  члену виконкому Міжнародного олімпійського комітету, м.Донецьк.

У 1992 році Луганська міськрада прийняла ухвалу «Про герб міста Луганська». З метою відродження історичних традицій і напередодні 200-річчя міста, міська Рада народних депутатів вирішила гербом Луганська вважати його історичний герб, графічне та кольорове зображення якого виконується в повній відповідності з описом, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві міста Санкт-Петербург.
Зазвичай герби міст розроблялися за участю Департаменту геральдики. Герб Луганська первинно з'явився як герб літейнопушечного заводу, а після доопрацювання його колезьким асесором Першиним був представлений Міській думі як герб Луганська.

Ігор Володимирович Скрипник - Академік-секретар відділення математики НАН України, член-кореспондент АН УРСР (1979), дійсний член Академії наук НАН України (1985), доктор «honoris causa» Львівського університету (2003), доктор фізико-математичних наук (1972) , заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту прикладної математики і механіки НАНУ.
Ігор Скрипник народився 13 листопада 1940 року в місті Жмеринка Вінницької області.
У 1959 році, закінчивши середню школу вступив на механіко-математичний факультет Львівського державного університету. Університетський курс освоїв за 3 роки і в 1962 році вступив до аспірантури на кафедру диференціальних рівнянь. У 1965 році, після закінчення аспірантури, захистив кандидатську дисертацію.

Документальний фільм про Донецьк «Юзівка – листи з «Дикого поля» демонструватиметься на кінофестивалі в Німеччині, повідомили УНІАН у мюнхенській кіностудії «Аппрофільм», яка зняла фільм.
43-й Міжнародний кінофестиваль – один з найпрестижніших у Німеччині – пройде з 27 жовтня по 1 листопада в м.Хоф (Баварія). На фестивалі представлено 130 художніх і документальних фільмів. 90-хвилинна картина «Юзівка – листи з «Дикого поля» увійшла в short list (першу десятку) у розділі «Документальне кіно». Режисер фільму – німецький документаліст Віола ШТЕФАН.

Пилип Петрович Лютиков народився 28 грудня 1891 року в селі Арсентьєвці, Конишевського району, Курської області. З тринадцяти років він працював у Донбасі. Від учня слюсаря до механіка рудникової електростанції  такий був шлях майстра-самоука.
В роки громадянської війни Лютиков партизанив у тилу білих, а вийшовши з підпілля, визволяв рідну землю від денікінців. Після демобілізації він поринув з головою в улюблену оправу  налагоджування енергетичного господарства на шахтах.
П.П.Лютиков  комуніст ленінського призову. В 1925 році за виконання важливого урядового завдання по відбудові шахт Донбасу він одним з перших був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Йому присвоєно почесне звання Героя Праці. На будь-якій ділянці роботи Пилип Петрович проявляв себе досвідченим і талановитим організатором. На протязі багатьох років Лютиков був беззмінним депутатом Краснодонської міської Ради депутатів трудящих, очолював батьківський комітет школи, часто виступав на зборах молоді, ділився своїм багатющим життєвим досвідом.

Разенков Гавриїл Степанович - командир батареї 255-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку (11-я гвардійська винищувально-протитанкова артилерійська бригада, 1-й Український фронт), гвардії старший лейтенант.
Народився 2(15) січня 1915 року в селі Озерки нині Тербунського району Липецької області в родині робітника. Росіянин. Член ВКП (б) / КПРС з 1942 року. Закінчив гірничопромислове училище в місті Красний Луч Луганської області (Україна).
Працював на шахті.