Артемівськ (до 1924 року Бахмут) - одне з найстаріших міст Донбасу. У 1571 році в письмових джерелах вперше згадується найбільша на Півдні Росії "Бахмутська сторожа". Річка Бахмут (Бахмутка) - притока Сіверського Донця.
В кінці 17 століття козак Ізюмського полку Бірюков виявив на берегах Бахмута поклади солі багатші, ніж на знаменитих Торських озерах. Услід за Бірюковим на Бахмут переселилися інші жителі Тора (Слов'янська). До 1701 число Бахмутський слобідки перевищило число жителів Тора. Дізнавшись про наявні тут багатих покладах солі, Петро I в 1701 році видав наказ побудувати на річці Бахмутка дерев'яну фортецю для захисту солеварень. Бахмутська фортеця стала найбільшою фортецею на південному кордоні Російської держави.
У 1705 році царський уряд захотів відписати Бахмутські соляні варниці в скарбницю. У відповідь на цей указ отаман бахмутських солеварів Кондратій Булавін заарештував царського посланця, а солеварні спалив. Так почалося повстання Кіндрата Булавіна, яке охопило значну частину Дону і Слобідську Україну. Царський уряд зупинив це повстання влітку 1708 року. Полковники Кропотов і Шидловський жорстоко покарали непокірне місто: Бахмут був сильно зруйнований, жителі перебиті, і лише до 1736 місто знову відбудувалося.
У 1783 році Бахмут призначений повітовим містом Катеринославської губернії. По території Бахмутський повіт посідав друге місце в Імперії після Московського. Тоді в місті налічувалося 49 дворів, 48 куренів і землянок, 29 солеваріння колодязів, проживало 170 чоловік. Працювали п'ять цегляних, свічковий, миловарний, воскобійний, шість салотопних заводів. У місті були магазин, близько 150 крамниць, лікарня, три училища та два приватних пансіону для дітей заможних батьків, недільна школа для дітей робітників. Бахмут був найбільшим торговим центром. Два рази на рік - 12 липня (день апостолів Петра і Павла) і 21 вересня (день Різдва Пресвятої Богородиці) - проводилися великі ярмарки. Річний ярмарковий оборот становив близько мільйона рублів.
У 1811 році уряд затвердив нинішній герб міста, на якому між чорним і зеленим полями зображений хімічний знак солі.
У 1876 році в Бахмутський улоговині були відкриті великі запаси кам'яної солі, після чого швидко збільшилося число копалень і шахт, і виробництво солі досягло 12% загальноросійського. Після побудови в кінці 70-х роках залізної дороги Харків-Бахмут-Попасна в місті з'явилися підприємства по виробництву алебастру, гіпсу, цегли, черепиці, соди. На початку ХХ століття стала розвиватися металообробка. До 1900 року в місті налічувалося 76 невеликих промислових підприємств, у яких працювало 1.078 трудящих, а також 4 сольових рудника (874 робітників).
До 1913 року в Бахмуті проживало 28 тис. чоловік, були дві лікарні на 210 ліжок, 4 середніх і 2 професійних навчальних заклади, 6 однокласних училищ, 4 церковно-приходські школи, приватна бібліотека. У 1875 році проведено водопровід.
У ході громадянської війни Бахмут окупували австро-німецькі війська, війська отамана Краснова, війська Добровольчої армії. Остаточно радянська влада в місті встановлено 27 грудня 1919, а в 1920 році Бахмут стає центром Донецької губернії.
У 1923 році у зв'язку з новим районуванням був утворений Бахмутський округ з центром у Бахмуті, а вже 21 серпня Бахмут був перейменований в Артемівськ, на честь Артема (Сергєєва).
31 жовтня 1941 Артемівськ був окупований фашистами. У перші дні окупації в підвал міськвиконкому гітлерівці зігнали 3 тис. жителів міста, пограбували їх, а потім розстріляли в кар'єрах алебастрові заводу. На території міста фашисти влаштували табір для військовополонених. Згодом у могилах на території табору були виявлені останки 3 тис. осіб.
Артемівці самовіддано билися на фронтах Великої вітчизняної війни. На території Артемівського району діяв партизанський загін на чолі з І.Г.Чапліним.
Після звільнення міста - 5 вересня 1943 року, завдяки невтомній праці артемівців місто було відроджено.
З 1951 року в місті працює найбільший в Європі Артемівський завод шампанських вин, з 1954 року - завод кольорової металургії імені Е.І.Квірінга, з 1960 року - фабрика імені 8 Березня. З 1964 року працює Всесоюзний науково-дослідний інститут соляної промисловості ВНІІсоль (нині - УкрНІІсоль).
Постановою Кабінету Міністрів України у 2001 році Артемівськ увійшов до числа 402 історичних міст України. Громадський центр Артемівська історично формується вулицями Артема (до революції - Велика Харківська, пізніше Александровська) і Радянської (Малої Харківській). Основні архітектурні пам'ятники - будівлі розташовані на цих вулицях, найбільш повно розкривають історію міста.
Тут видобувають сіль, гіпс, вогнетривку глину, пісок, випускають прокат кольорових металів, вогнетриви, техніку, меблі, варять скло, шиють одяг, виготовляють ліки, випускають чудові шампанські вина.
Артемівськ був і залишається містом-трудівником.

Переклад з російської Ольга Ісайчикова (dN)