| « Февраль 2012 » |
|---|
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Вс |
|---|
| | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | | 27 | 28 | 29 | |
1919, 1943, 2010, август, актер, апрель, ВУЗ, город, декабрь, Донбасс, Донецк, завод, интервью, история, июль, июнь, команда, личность, Луганск, май, Мариуполь, март, ноябрь, область, октябрь, Отечественная война, памятник, поселок, проза, район, река, реферат, село, сентябрь, сочинение, спорт, Творчество, Украина, февраль, январьПоказать все теги
|
 Разенков Гавриїл Степанович - командир батареї 255-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку (11-я гвардійська винищувально-протитанкова артилерійська бригада, 1-й Український фронт), гвардії старший лейтенант.
Народився 2(15) січня 1915 року в селі Озерки нині Тербунського району Липецької області в родині робітника. Росіянин. Член ВКП (б) / КПРС з 1942 року. Закінчив гірничопромислове училище в місті Красний Луч Луганської області (Україна).
Працював на шахті.
|
Руденко Лариса Архипівна - відома оперна співачка, народна артистка СРСР, активна культурна та політична діячка.
Лариса Архипівна народилась 15 (28) січня 1918 року, у місті Макіївка, нині Донецької області. У 1940 закінчила Київську консерваторію. У 1939 стала сімедисятим солістом Українського театру опери і балету міста Київа. Лариса Руденко, співаючи у меццо-сопрано, володіла голосом насиченого звучання, яскравими сценічними даними, драматичним талантом. Руденко - перший виконавець партій в багатьох операх українських композиторів, у тому числі — Соломія («Богдан Хмельницький» Данькевіча), Уля Громова («Молода гвардія» Мейтуса, 1947), Варька («Перша весна» Жуковського, 1960), Яріна («Тарас Шевченко» Майбороди, 1964).
|
Український вчений в галузі планетарної геохімії, походження земної кори і складу мантії, академік АН УРСР (1948), заслужений діяч науки УРСР (1957), академік-секретар Президії АН УРСР (1948—1950), віце-президент АН УРСР (1950—1970), засновник і директор Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1969—1977).
Понад 20 років очолював Радянський комітет Карпато-Балканської геологічної асоціації, а також Український комітет із геологічної кореляції ЮНЕСКО, член радянської делегації на ХVІІ, ХІХ-ХХІІІ сесіях Міжнародного геологічного конгресу, які відбувалися в Москві (1937), Алжирі (1952), Мексиці (1956), Данії (1960), Індії (1964), Чехословаччині (1968).
|
 Симоненко Петро Миколайович - депутат Верховної Ради України, голова фракції КПУ (з 04.2006); 1-й секретар ЦК КПУ (з 06.1993). Член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (з 07.2006). Член міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації. Член Постійної делегації у Міжпарламентській Асамблеї держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав. Член Постійної делегації у Парламентській асамблеї Ради Європи. Народився у місті Донецьк 1 серпня 1952 року. Українець. Батько - Микола Іонович (1926) — водій; дружина (1952) — економіст; син (1974) — економіст-юрист; син (1977) — лікар-хірург. Освіта: Донецький політехнічний інститут (1969—74), гірничний інженер-електромеханік; Київський інститут політології і соціального управління (1991).
|
 Костянтин Меркурійович Ситник - народився 3 червня 1926 р. у м. Луганську. Після закінчення у 1949 р. Луганського педагогічного інституту ім. Т.Г.Шевченка розпочав свою трудову діяльність на посаді асистента цього інституту, а з 1950 р. працює в Академії наук України (нині Національна академія наук), в якій пройшов шлях від аспіранта Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного до його директора, від кандидата наук до академіка. Перші свої кроки в ботаніці — дуже старій та надзвичайно добрій і красивій науці — він зробив за допомогою тодішнього завідувача кафедри ботаніки Луганського педагогічного інституту Ф.К.Терещенка і професора С.І.Лебедєва, аспірантом якого він став в Києві. К.М.Ситник є автором біля 1.000 наукових, науково-популярних, публіцистичних робіт, опублікованих в численних вітчизняних та закордонних виданнях. Він підготував біля 20 докторів та 30 кандидатів наук, які працюють не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу. Серед його учнів — академік і 3 члени-кореспонденти НАН України.
|
Ігор Володимирович Скрипник - Академік-секретар відділення математики НАН України, член-кореспондент АН УРСР (1979), дійсний член Академії наук НАН України (1985), доктор «honoris causa» Львівського університету (2003), доктор фізико-математичних наук (1972) , заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту прикладної математики і механіки НАНУ.
Ігор Скрипник народився 13 листопада 1940 року в місті Жмеринка Вінницької області.
У 1959 році, закінчивши середню школу вступив на механіко-математичний факультет Львівського державного університету. Університетський курс освоїв за 3 роки і в 1962 році вступив до аспірантури на кафедру диференціальних рівнянь. У 1965 році, після закінчення аспірантури, захистив кандидатську дисертацію.
|
 Микола Олексійович Скрипник народився 13 січня 1872 в слободі Ясинувате Бахмутського повіту Катеринославської губернії у родині залізнодорожнього службовця.
Екстерном склав іспити за курс реального училища в Курську.
У 1900-1901 навчався у Петербурзькому технологічному інституті. Виключений за революційну діяльність. Був конторником, робітником, рахівником. Учасник Революції 1905-1907 років, делегат III з'їзду РСДРП (1905). За організацію збройного повстання в Ризі заочно засуджений до страти. Неодноразово заарештовували, засилався.
|
 Юрій Григорович Слепухін - радянський письменник. Юрій Слепухін народився 1 серпня 1926 року в місті Шахти Ростовської області. У 1942 році був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Після закінчення Другої світової війни отримав статус переміщеного особи, жив у Бельгії, потім в Аргентині. Працював будівельником, механіком, електриком, художником-оформлювачем, співпрацював у якості журналіста в Буенос-айресской російськомовної та іспаномовної періодиці, там же почав пробувати себе як письменник. У багатьох творах Слепухіна велика частка автобіографічного матеріалу. У Аргентині на основі юнацьких спогадів Слепухін почав писати роман (спочатку на іспанською мовою), що розрісся після його повернення на Батьківщину до тетралогії, до якої увійшли романи «Перекресток» (1962), «Тьма в полдень» (1968), «Сладостно и почетно» та «Ничего кроме надежды». У 1957 році репатріювався в СРСР, жив у місті Всеволожськ під Ленінградом.
|
 Борис Абрамович Слуцький - народився 7 травня 1919 року в місті Слов'янську ( Донбас) у родині службовця. Вчився в Харкові. У 1937 році переїхав до Москви, де спочатку займався юриспруденцією, потім вступив до Літературного інституту ім. М.Горького, який закінчив у 1941 гоці. У цьому ж році були опубліковані його перші вірші. Вітчизняна війна змінила всі плани майбутнього поета. Борис Слуцький іде на фронт, надовго залишивши поезію. Починає війну солдатом. Не зважаючи на важке поранення, залишившається на фронті. Стає політруком.
|
 Анатолій Борисович Солов'яненко - оперовий співак, лірико-драматичний тенор.
|
 Народився Олексій Стаханов в бідній селянській родині 21 грудня 1905 (3 січня 1906) року в селі Лугова Єлецького повіту Орловської області. Наймитував, був пастухом. Три зими навчався в сільській школі, яку не закінчив (в анкеті у графі "освіта" писав про себе "малограмотний"). Не маючи можливості вибитися з нужди, в 1927 приїхав на роботу в г.Кадіевку ( Донбас) на шахту "Центральна-Ірміно", мріючи заробити гроші на коня. У 1935 парторг шахти К.Г.Петров запропонував Стаханову відзначити свято Міжнародного юнацького дня виробничим рекордом.
|
 Василь Семенович Стус — український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х. Герой України. За переконання в необхідністі української культурної автономії його творчисть була заборонена радянською владою, а самого письменника засудили до 12 років позбавлений волі. Василь Стус народився в селянській родині 8 січня 1938 року у селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області. У 1939 році батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей.
|
|
